Антологія - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

сестра. Брат дав їй лист, а коня казав завести до стайні. Вона перечитала лист та й каже:

– Де я тебе, чоловіче, скрию?

Та четверта сестра наготовила все для свого чоловіка, а того всадила, вибачайте, під спідницю.

От як він прилетів з повітря, зо світа (бо він гонив, звичайно, так, як злий дух) та занюхав.

– Десь тут, – каже, – прісна душа смердить.

– Ти по світі налітався, повітря нанюхався, то тобі ся так придає.

Дала вона йому поснідати, і зморив його сон. Каже до неї:

– Поськай мене трохи.

Як зачала вона ськати, то питається:

– Мій мужу коханий, мені ся у сні приснило: де ти своє здоров'я тримаєш?

А він ся розізлостив:

– Глупа бабо, ти мене ся хочеш допитати? Я своє здоров'я тримаю у порозі.

То жінка як зачала той поріг мити, воскувати, шанувати, бо ж то його здоров'я, аж злому духу жалко ся зробило, що жінка коло того порога працює-бідує:

– Та де би я, дурна бабо, своє здоров'я тримав у порозі! Вона ся з того дуже засумувала:

– Ти мені, мужу, не кажеш правди.

Він собі, роздумавши, що жінка така сумлінна, коли вона той поріг миє і шкрябає – так шанує, може, вона його здоров'я буде шанувати, та й каже до неї:

– Моя жоно кохана, я тобі скажу правду, де я своє здоров'я тримаю. Там у полі стоїть груша, а в тій груші є вулик, а в тому вулику є качка, а в тій качці є яйце.

Якби хто ту качку добув, а з неї яйце добув, то би вже було по його здоров'ю. Тепер він жінці правду сказав. То вона його приспала, а сама пішла до мандрівника того, брата меншого і каже:

– На тобі сокирку, іди до груші, вирубай з неї вулик і з того вулика добудь качку, ту качку розпори і яйце добудь.

Пішов брат та й роздобув те яйце і поклав на долоню.

А злому духу ся приснило:

– Вставай, небоже, вже по твоїм здоров'ю!

Зірвався він, зачав летіти, а брат дуже злякався, коли побачив, як злий дух летить до нього, що те яйце вилетіло йому з рук, розбилось і смолою ся розілляло.

Пішов брат до його покоїв. Набрали вони грошей досить, сіли на коня і поїхали до теї сестри, що коня дала. Сестра їх далі спровадила на дорогу:

– їдьте собі до мого тата. Як будете їхати через дорогу, будуть ковалі у кузні кавалок заліза бити, а ти будеш їх питати:

– Нащо ви маєте бити те залізо – продайте мені!

І кілько вони схотять за нього, то ти щоб дав.

А то ту голову били диявольську, що дав ся ошукати.

От він собі приїхав аж до того царя, де його брат був. Цар дуже ся зрадував, що той панич його дочку добув звідтам. Справив йому весілля і віддав другу половину маєтку, а сам ся зістав при зятях.

А з ковалями йно тільки те, що вони те залізо продали.

Царівна-чарівниця і вдячні звірі

Був король і мав три дочки, і ті дочки були великі вже. Коли вони йшли купатися, то робилися гусками й летіли до ставу, бо то вони були злі духи. А був такий їден молодий хлопець, котрий хтів теї найстаршої шмаття забрати.

Одного разу, коли вони прилетіли до ставу, стріпнулися, і те пір'я з них ся повсипало, і з того зробилися сукні, шмаття. А той хлопець сидів за корчем і дивився, котре шмаття тої старшої. Як вони повлізали в воду купатися, виліз він з-за того корча і теї найстаршої шмаття взяв. Коли вони викупалися, повилізали з води, їх дві вбралося, молодша і середуща, а найстаршої не було шмаття. Тоди вона зачала плакати, і той хлопець почув, прийшов до неї і каже:

– Як ти за мене підеш, то я тобі шмаття те віддам.

І вона йому відказала:

– Піду, але віддай мені шмаття.

Хлопець віддав їй шмаття, і та зробилася гускою і втікла до свого дому. А він зачав наглядці йти за нею, де вона полетіла, і зайшов до її дому. Прийшов до неї і каже:

– Видиш, яка то ти! Я тобі шмаття віддав, а ти втікла, не хоч за мене йти!

Тоди каже її мати:

– Будеш в мене через три роки служив, ніц не будеш робив, то йно будеш мені три кобилки пас.

(А ті кобилки, то були ті дівки її, вона їх поробила кобилками).

І далі до него говорить:

– Видиш, які вони тепер мізерні, то за три роки маєш мені їх дуже повпасати, щоб були гладкі.

А коли хлопець ще йшов за нею, то здибав на дорозі лиса, що його пси кусали. Той лис просить його:

– Візьми мене оборони, то я тобі колись у пригоді стану.

Й взяв хлопець пси повідгонив, і вони побігли собі, а той лис казав вирвати з него один волосок і сказав до хлопця:

– Коли б тобі яка пригода була, то той волосок возьмеш запалиш, і той сморід піде по лісі, а я то зачую і до тебе прийду. Пішов хлопець далі, здибає, що вовки дуже кусалися. Кажуть до него:

– Розборони нас, то ми тобі колись у пригоді станем.

І він їх розборонив, і вони дали по одному волоскови, і кажуть:

– Як коли тобі буде нас тре, то ті волоски запалиш, і ми до тебе прийдем.

Пішов далі. Іде і здибає, що раки дуже на сонці печуться. Кажуть до него:

– Возьми, повкидай нас в воду, то ми тобі колись у пригоді станем.

І взяв він їх в воду повкидав, а ті не мали чим йому заплатити. Взяв рак свій вус відірвав, дав йому і каже:

– Коли тобі буде нас треба, той вус припечеш, то ми до тебе прийдем.

І вже коли він прийшов до теї баби і пігнав кобилки пасти, то вона йому наказала:

– Як мені їх ввечері додому не приженеш, то я тобі смерть зроблю.

Пасе хлопець ті кобилки, і взяв заснув (то вона йому так зробила, що він спати захтів), і кобилки повтікали в лисячі ями, поховалися від него, бо їм так мати наказала. Коли він виспався, пробудився, а кобилок нема. Та він взяв запалив лисячий волосок – коли чує: аж земля стогне, так лиси до него женуть… Прибігли та й питають:

– Що тобі за пригода? Розкажи нам!

Хлопець розказав їм,